Drinking With: Йонас Ямер

       Drinking With: Йонас Ямер

Закрыть

Мюнхен відомий одним із найвищих рівнів життя у Німеччині, пунктуальною транспортною системою, різноманіттям архітектурних та історичних пам’яток, а також багатою культурною спадщиною. У 60-х роках підвали Мюнхена здригались від бунтівного духу класиків краут-року Amon Düül, а згодом Мородера, який подарував баварській землі явище під назвою «мюнхенське диско».

Сучасну музичну сцену міста гордо репрезентують такі імена, як Skee Mask, Zenker Brothers, Schlachthofbronx, лейбли-ветерани Schamoni Musik і Gomma, а також клуби Blitz і, на жаль, уже закритий MMA Club, який подарував нічному життю міста значний сплеск.
    
Незважаючи на це, місто несправедливо позбавлене уваги й часто випадає з поля зору тих, кому цікава незалежна музична культура. Дійсно, важко відразу повірити в те, що за образом затишного куточка Баварії прихована певна альтернативна реальність, відмінна від того, що нам уже відомо. Втім, як відомо, в кожної монети є зворотна сторона.  

Ми вирушили до Мюнхена у квітні цього року з ціллю дізнатися, що стоїть за звичним порядком традиційного та доволі консервативного європейського міста, і зробили для себе велике відкриття: десятки прихованих від сторонніх очей лейблів, гуртів, художників, самоорганізацій, що наповнюють мюнхенську сцену невичерпним динамізмом та доводять, що маленькі музичні спільноти породжують справді унікальні таланти. 

За підтримки Goethe-Institut Ukraine

Drinking with

21/10/2019

Детальніше про проєкт

Мюнхен відомий одним із найвищих рівнів життя у Німеччині, пунктуальною транспортною системою, різноманіттям архітектурних та історичних пам’яток, а також багатою культурною спадщиною. У 60-х роках підвали Мюнхена здригались від бунтівного духу класиків краут-року Amon Düül, а згодом Мородера, який подарував баварській землі явище під назвою «мюнхенське диско».

Сучасну музичну сцену міста гордо репрезентують такі імена, як Skee Mask, Zenker Brothers, Schlachthofbronx, лейбли-ветерани Schamoni Musik і Gomma, а також клуби Blitz і, на жаль, уже закритий MMA Club, який подарував нічному життю міста значний сплеск. 
   
Незважаючи на це, місто несправедливо позбавлене уваги й часто випадає з поля зору тих, кому цікава незалежна музична культура. Дійсно, важко відразу повірити в те, що за образом затишного куточка Баварії прихована певна альтернативна реальність, відмінна від того, що нам уже відомо. Втім, як відомо, в кожної монети є зворотна сторона. 
 
Ми вирушили до Мюнхена у квітні цього року з ціллю дізнатися, що стоїть за звичним порядком традиційного та доволі консервативного європейського міста, і зробили для себе велике відкриття: десятки прихованих від сторонніх очей лейблів, гуртів, художників, самоорганізацій, що наповнюють мюнхенську сцену невичерпним динамізмом та доводять, що маленькі музичні спільноти породжують справді унікальні таланти. 

За підтримки Goethe-Institut Ukraine

Text: Таня Войтко
Фото: Виталія Жирякова

У Мюнхені ми переконалися в одній важливій речі – традиційний баварський лагер дійсно дуже міцний напій. У цьому ми впевнилися після зустрічі з Йонасом Ямером – діджеєм, учасником колективу Carl Gari, засновником лейблу Molten Moods та людиною, яка зневажає пиво «Августинер».

Все почалося в місці, що нагадує кафе для пристарілих, а закінчилося філософськими розмовами на бекстейджі клубу Blitz. Крім глибоких роздумів про політику і культурне життя Мюнхена, ми поговорили про початок діджейської кар’єри Йонаса в нелегальному католицькому барі, найкращу вечірку в його житті та фірмовий напій від похмілля, що за словами самого музиканта, вам усе одно не допоможе.

Кажуть, Мюнхен – пивна столиця Німеччини. Ти любиш пиво?

Я ненавиджу пиво.

Схоже, усі в цій компанії не люблять пиво. Який тоді твій улюблений напій?

Мені подобається пиво, але не це баварське «Августинер», яке ми п’ємо. Взагалі, я віддаю перевагу джин-тоніку з паленим розмарином.

Вишукано. Чи пам’ятаєш якусь веселу історію, яка сталася з тобою п’яним?

Насправді я ніколи не робив нічого курйозного, тому що завжди тримаю себе в руках. Я йду додому, коли відчуваю, що от-от втрачу контроль. Але можу розповісти історію знайомого. В період навчання у закритій школі у мене був співмешканець, який сильно напивався кожних вихідних. Він, власне, був одним із тих, хто повністю втрачають контроль – нещасним алкоголіком. Якось у сусіда з’явилася звичка повсюди сцяти. Він почав ходити уві сні й усюди пісяти, навіть у власну шафу. Це виглядало жалюгідно, навіть не огидно, а просто жалюгідно.

Здається, такі історії тут недоречні. Ну добре. А пам’ятаєш хоча б, коли вперше напився?

У нас в Німеччині була така штука – алкопоп. Це горілка з солодким лимонадом. Думаю, вона зараз заборонена, тому що її п’ють лише підлітки. Я напився одним продуктом з цієї серії під назвою Smirnoff Ice, після чого пішов додому, покурив дві банки з бонга, а потім блюванув у вікно.

Хеппі енд.

Протягом довгих років це було моєю звичкою.

Блювати з вікна?

Ні! Сильно напиватися, курити з бонга і блювати.

Дивіться, ще пиво несуть. Мені здається, це занадто для людей, які не люблять пиво. Може змінимо тему? Розкажи, як довго ти пишеш музику?

Ти маєш на увазі момент, коли я почав займатися продюсуванням, чи коли батьки мене силою примушували грати на музичних інструментах?

Давай почнемо з моменту, коли ти почав писати музику за власним бажанням.

Важко сказати. Мабуть, з 13-ти років, коли я відкрив для себе Курта Кобейна та блек-метал.

У Мюнхені є блек-метал сцена?

Є. Я мало про неї знаю і я не той, у кого варто було б запитувати. Блек-метал вплинув на мене, вся ця естетика, але я вже просто не можу слухати цю музику.

Мені подобається дивитися, як ти розповідаєш про блек-метал, сидячи під скульптурою Будди. Добре, а з чого почалося твоє захоплення електронною музикою?

Думаю, з Burial. Звучить, мабуть, так собі, але моє знайомство з електронною музикою почалося з нього. Пізніше, коли мені було 19, я поїхав у Канаду і почав працювати садівником. Мій бос був великим прихильником техно і слухав техно, коли ми їздили на вантажівці від клієнта до клієнта. Він показав мені багато різного стафу, і я захопився цією музикою, а коли повернувся в Німеччину подумав, що треба писати техно.

Як події розгорталися потім?

Все почалося після переїзду в Мюнхен. Я був новеньким у місті й пристрасно захоплювався електронною музикою. Я настільки горів цим, що міг просидіти 12 годин за комп’ютером, вивчаючи все. Щодо лейблу Molten Moods, я знайшов декількох друзів, які на той момент вже займались діджеїнгом і продюсуванням. Ми вирішили запустити лейбл, але потім розійшлися, і я почав займатися цим самостійно. Спочатку все було хаотично, я багато що не знав і був наївним.

Чи є у тебе музичні guilty pleasures?

У мене немає guilty pleasures у традиційному сенсі, на зразок «я слухаю Мадонну і мені соромно». Однак, у мене є найкращий друг Абдулла, з яким ми багато працюємо над Carl Gari. Він з Єгипту, але вже 2 роки живе в Парижі з політичних причин. Його батько дуже релігійна людина, і Абдулла показав мені спів Корану. Це настільки прекрасно, що розчулює мене до глибини душі.

Чи є ще якісь пісні, які змушують тебе розплакатися?

Дійсно розплакатися мене може змусити хіба що пісня «Rigid» моєї подруги Рози Аншутц – співачки з Берліна, яка живе у Відні. Ми випустимо цей трек на вінілі у другій половині року, але його вже можна знайти онлайн. Він вперше був записаний під час двогодинної імпровізації на концерті в Мюнхенській академії мистецтв 2017 року.

Яка твоя найдивніша звичка?

У мене багато дивних звичок. Наприклад, дряпати свої ноги. Я роздираю їх до крові.

Що робить тебе щасливим?

Естетична насолода і цікава розмова. 

Як зараз?

Я вивчав філософію в університеті в Мюнхені і отримав ступінь бакалавра. Це одне з моїх найбільших захоплень. Після філософської розмови я почуваюся щасливим. І коли граю музику наживо. Це навіть краще.

Що тебе дратує?

Публічні докори і упередження. Поверховість – номер один в моєму списку. Найбільше мене гнівить той факт, що світ настільки складний, а люди завжди шукають простих відповідей. Я не знаю як це виправити, не знаю як популяризувати думку про те, що ті відповіді, які найближчі до істини, – найбільш комплексні.

Чим ще ти цікавишся, крім музики і філософії?

Я пишу тексти про культуру і нічне життя для місцевого журналу і недавно почав писати для клубу Blitz. З роками я також почав писати більше літературних текстів. До того ж, я знову почав співати, зокрема наживо з проектом Carl Gari. Під час минулого виступу в Мюнхені хлопці змусили мене це зробити, сказавши: «Ну давай, ти маєш співати». І Абдулла, співак, яким я захоплююсь, мене до цього заохотив. Зараз я почуваюся впевненішим щодо свого голосу і лірики. Ми будемо використовувати все це у проекті Carl Gari й випустимо реліз із моїм вокалом.

Твоя найкраща вечірка?

Наш минулий концерт Carl Gari був класний: я знову співав на сцені й атмосфера була чудовою. Прийшло багато людей, яким сподобався наш виступ. А ще перед нами грала група Milzbrand. Вони готували восьминога на сцені.

Пробач, що?

Саме так. Один з учасників групи швидко грав ударні дез-метал партії, інший видобував дивні, хіппанські, психоделічні звуки із синтезатора, тоді як їхній батько, якому близько 70-ти років, готував восьминога.

Чи є ще якісь приклади?

Я люблю грати в Blitz. Там настільки крута саундсистема, що почуваєшся ніби на борту космічного корабля. Ще мені подобається Rote Sonne – у них більш панківський підхід до всього. За межами Мюнхена я отримую величезне задоволення від виступів на вечірках Mother’s Finest у Griessmuehle. Відзначив би також City Club в Аугсбурзі – це один із найкращих клубів у Німеччині. Щоправда, Аугсбурґ – маленьке місто, тому мало людей про нього знають. Я грав там зі Stenny та Девідом Ґолдберґом всю ніч. Ми ставили техно на швидкості 140 bpm від самого початку сету. Це один із найкращих діджейських досвідів.

А як щодо найгіршого досвіду?

Це всі вечірки, на яких я грав, коли тільки починав. Я просто стояв з купою абсолютно випадково відібраних платівок і навіть не міг попасти в біт. Я стояв і почувався як посміховисько. Ось так. 

Чи бували якісь пригоди із промоутерами?

Можу розповісти про початок своєї кар’єри. Одного разу я грав у католицькому пабі в Мюнхені…

Оце так початок…

Сподіваюся, католики не читають ваш журнал.

Ніяких католиків у нашому Google Analytics.

Я не надто релігійна людина, однак вивчав філософію в католицькому університеті, оскільки у них найкраща кафедра філософії в Німеччині. У власності цього університету був підвал у центрі Мюнхена, який мав би бути університетським приміщенням, але кожного четверга там відкривався паб. Щоб потрапити всередину, треба було дзвонити у дзвіночок. Коротше, я грав дуже поганий мінімал.

Люди хоча б оцінили?

Вони могли оцінити все що завгодно.

Найкращий засіб від похмілля після ночі в католицькому пабі?

Є багато різних підходів, але найздоровіший спосіб, який я знайшов для себе – це вийти на пробіжку і вивести усе з потом. Думаю, я так робив усього раз у житті і це спрацювало. Повторити я більше ніколи не зможу, тому що я лінивий. Замість пробіжок я п’ю воду з лимоном.

Допомагає?

Вода з лимоном? Ні.

Художник Аня Лекавски и ее визуальные работы для клуба Blitz

визуальное искусство

Единый разум группы Fazer

История