Гід по Мюнхену від Бенджаміна Родера

         Гід по Мюнхену від Бенджаміна Родера

Закрыть

Мюнхен відомий одним із найвищих рівнів життя у Німеччині, пунктуальною транспортною системою, різноманіттям архітектурних та історичних пам’яток, а також багатою культурною спадщиною. У 60-х роках підвали Мюнхена здригались від бунтівного духу класиків краут-року Amon Düül, а згодом Мородера, який подарував баварській землі явище під назвою «мюнхенське диско».

Сучасну музичну сцену міста гордо репрезентують такі імена, як Skee Mask, Zenker Brothers, Schlachthofbronx, лейбли-ветерани Schamoni Musik і Gomma, а також клуби Blitz і, на жаль, уже закритий MMA Club, який подарував нічному життю міста значний сплеск.   
 
Незважаючи на це, місто несправедливо позбавлене уваги й часто випадає з поля зору тих, кому цікава незалежна музична культура. Дійсно, важко відразу повірити в те, що за образом затишного куточка Баварії прихована певна альтернативна реальність, відмінна від того, що нам уже відомо. Втім, як відомо, в кожної монети є зворотна сторона.  
Ми вирушили до Мюнхена у квітні цього року з ціллю дізнатися, що стоїть за звичним порядком традиційного та доволі консервативного європейського міста, і зробили для себе велике відкриття: десятки прихованих від сторонніх очей лейблів, гуртів, художників, самоорганізацій, що наповнюють мюнхенську сцену невичерпним динамізмом та доводять, що маленькі музичні спільноти породжують справді унікальні таланти. 

За підтримки Goethe-Institut Ukraine

РОЗПОВІДЬ

16/10/2019

Детальніше про проєкт

Мюнхен відомий одним із найвищих рівнів життя у Німеччині, пунктуальною транспортною системою, різноманіттям архітектурних та історичних пам’яток, а також багатою культурною спадщиною. У 60-х роках підвали Мюнхена здригались від бунтівного духу класиків краут-року Amon Düül, а згодом Мородера, який подарував баварській землі явище під назвою «мюнхенське диско».

Сучасну музичну сцену міста гордо репрезентують такі імена, як Skee Mask, Zenker Brothers, Schlachthofbronx, лейбли-ветерани Schamoni Musik і Gomma, а також клуби Blitz і, на жаль, уже закритий MMA Club, який подарував нічному життю міста значний сплеск.   
 
Незважаючи на це, місто несправедливо позбавлене уваги й часто випадає з поля зору тих, кому цікава незалежна музична культура. Дійсно, важко відразу повірити в те, що за образом затишного куточка Баварії прихована певна альтернативна реальність, відмінна від того, що нам уже відомо. Втім, як відомо, в кожної монети є зворотна сторона.  

Ми вирушили до Мюнхена у квітні цього року з ціллю дізнатися, що стоїть за звичним порядком традиційного та доволі консервативного європейського міста, і зробили для себе велике відкриття: десятки прихованих від сторонніх очей лейблів, гуртів, художників, самоорганізацій, що наповнюють мюнхенську сцену невичерпним динамізмом та доводять, що маленькі музичні спільноти породжують справді унікальні таланти. 

За підтримки Goethe-Institut Ukraine

Text: Таня Войтко
Фото: Виталія Жирякова

У Мюнхені четвер, полудень. На Ширенштрасе, неподалік від якої знаходяться громадські лазні, станція метро «Колумбусплац» та пивний сад Kiosk Wittelsbacherbrücke, не чути ні звуку. Поряд із житловими будинками простягаються порожні велосипедні доріжки, здалеку чути нечасті звуки проїжджих авто. В дальньому кінці вулиці видніється будівля брудно-жовтого кольору, яка зовсім не відрізняється від десятка інших житлових будинків цього району. Єдине, що привертає увагу – незвично яскраві рожеві маркізи на першому поверсі. В їхній тіні вимальовується фігура чоловіка, одягненого в бежеву сорочку, вільні штани і панамку, що прикриває пишні кучері. Це Бенджамін Родер – діджей, колекціонер вінілу, завідувач клубом Charlie, яким і виявився заклад з рожевими маркізами.
 
Бенджамін, або Бенні, як його називають в місцевій тусовці, один із тих, хто все життя присвятили цьому місту: «Я народився, виріс і, мабуть, помру в Мюнхені», — розповідає він за чашкою еспресо біля входу в Charlie.

Мюнхен – третє за розміром місто Німеччини. Тут зосереджені штаб-квартири промислових та дослідницьких центрів, одні з найкращих університетів країни, значна кількість компаній і стартапів. А ще за містом міцно закріпилася така ж різноманітність штампів – від знаменитих баварських сосисок, Октоберфесту, яскраво вираженого консерватизму до банального уявлення: «У цьому місті немає чого робити». Щиро кажучи, приїхавши у Мюнхен вперше й не знаючи нікого з місцевих, є всі шанси пережити усе вищесказане, однак після короткої розмови з Бенні на безлюдній Ширенштрасе стає зрозуміло, що є інша сторона баварської столиці – незвідана й прихована від сторонніх очей. Саме такий нетиповий, вільний від упереджень Мюнхен люб’язно погодився показати нам Бенджамін.

Charlie

На карті

В обідній час Charlie зачинений. Стільці рівно поскладані на столах, всередині прохолодно. «На першому поверсі знаходиться в’єтнамський ресторан. Його концепція народилася вісім років тому, і це був один із перших закладів такого типу в місті», — розповідає Бенні, запевняючи, що ввечері у Charlie панує зовсім інша атмосфера. Ресторан заповнюється до шостої вечора і вже об одинадцятій усі суттєво пожвавлюються. Спрінг-ролли поступово замінюються коктейлями, відвідувачі покидають столики та спускаються поверхом нижче, де традиційно проходять нічні заходи.
 
В минулому Бенджамін вивчав скульптуру та пробував себе в ролі графіті-райтера. В 16 років він почав працювати на вході в одному з місцевих клубів і відтоді Родер нерозривно пов’язаний з нічним життям міста.

На карті

«Як на мене, організація клубного простору і створення інсталяцій це фактично одне і те ж», — каже Бенні. А й справді, Charlie справляє враження продуманого художнього твору. Спускаючись по сходах вниз та очікуючи побачити сире приміщення, оформлене згідно з каноном андерграундних клубів, можна здивуватися: двері й стіни тут пофарбовані в зефірно-рожевий колір, а на стіні висить робота художника Крістіана Лайтнера з пропелером, що обертається.

Ми йдемо за Бенні та потрапляємо в наступне приміщення. Тут проходять всі нічні заходи. Простір клубу на перший погляд здається доволі простим: дев’яна барна стійка, чорні стіни, просторий танцпол. Однак вночі Charlie змінюється до невпізнаваності. Приміщення візуально перетворюється у куб, обрамлений неоновим світлом – таку ілюзію створює світловий дизайн, вибудуваний так, що у поєднанні з якісною саунд-системою вас ніби телепортують на борт космічного корабля.

«Зараз усі орієнтуються на Resident Advisor, усі ці чарти та іншу маячню. Ми ніколи не хотіли робити нічого подібного – створювати ажіотаж навколо імені, щоб люди приходили заради якогось артиста», — каже Бенні.

Музична політика Charlie побудована на поміркованому балансі між місцевими артистами та запрошеними гостями, а важливим критерієм є різноманітність селекцій та вміння розповідати різні історії, використовуючи барвисту палітру танцювальної музики.

«У Мюнхені не так вже й багато людей знають про Charlie – ми надто далекі від усього», — каже Бенні, перебираючи ключі в масивній в’язці. «Деякі з них приходять повечеряти, не здогадуючись, що внизу знаходиться клуб. Ми не робимо рекламу, не співпрацюємо з газетами, і склалося так, що про Charlie знають більше за межами міста».

Набережна річки Ізар

На карті

Відщеплюючи припаркований біля закладу велосипед, Бенджамін пропонує прямувати далі – до річки Ізар, яка вважається серцем Мюнхена. «Влітку набережна річки перетворюється у великий пляж: люди грають у футбол, фрісбі, займаються серфінгом, плавають. Для мене це одне з найважливіших місць у Мюнхені», — розповідає Бенні.

На карті

Пройшовши кілька хвилин, ми опиняємося на широкій зеленій рівнині, оточеній з усіх боків густою рослинністю. На набережній досить людно, як для робочого четверга – хтось засмагає, хтось випиває у шумній компанії друзів. Поглядаючи на невимушену ходу Бенджаміна та людей в купальниках і плавках, мимоволі себе запитуєш: «Як це місто поєднує в собі так багато протилежностей?». З одного боку, Мюнхен – динамічний бізнес-анклав Німеччини з дорогими автомобілями, офісними спорудами та натовпами метушливих кар’єристів, з іншого – острівець спокою, місце, де життя не те щоб вирує, а радше спокійно пливе за течією.

Майстерня

Подолавши пекуче бажання залишитися на набережній, склавши компанію відпочивальникам, ми продовжуємо нашу екскурсію. За 20 хвилин ходи від Ізар знаходиться ще одне унікальне для Мюнхена місце – невеликий креативний кластер, захований у мюнхенському підворітті, так що потрапити туди без супроводу практично неможливо.
  
Бенджамін проводить нас через ювелірний магазин його подруги Саскія Дієз, потім – через вхід до житлового будинку і суміжне подвір’я.


«Гадаю, це найтаємничіше місце в Мюнхені, — каже Бенні. Тут знаходиться офіс Public Possession, ось робоче місце Стефана, він займається дизайном інтер’єрів, на поверх вище – робочий простір, який я ділю з фотографом і художником Мартіном Фенгелем, а тут – моя майстерня», — натхненно розповідає Бенджамін.

Зовні комплекс не надто подібний на «кластер», а радше на домашню ферму. За парканом, що відгороджує офіси від дитячого садка, невимушено походжають свійські птахи, а сама офісна споруда нагадує маленький сільський будинок, який не зачепили жадібні лапи джентрифікації.

«Джентрифікація – велика проблема Мюнхена. Ми відчуваємо, що якщо не боротися зараз, то в майбутньому не буде шансів. Сьогодні значно частіше проходять протести і демонстрації. Наприклад, минулого року зібралося тридцять тисяч протестувальників проти цінової політики на нерухомість. І це великий виклик – зберегти робочі місця та зробити життя у місті більш доступним».

LORETTA BAR

На карті

Перед тим, як покинути Глоккенбахфіртель – район, де знаходиться вся головна інфраструктура для життя Родера, ми зупиняємося в його улюбленому кафе Loretta Bar на вулиці Мюллерштрассе.

По дорозі директор Charlie невпинно вітається з перехожими. Здається, тут його знають усі. Перекинувшись словом з черговим знайомим, він пояснює: «Я обмежив свій радіус і рідко виходжу за межі цього району. Тут знаходиться основна мережа моїх знайомств: я знаю м’ясника, прибиральницю, продавця з магазину бакалії, баристу з сусідньої кав’ярні. Мюнхен – наче маленьке село, і життя тут дуже схоже на сільське».

На карті

У кафе Бенджаміну також усміхаються, тиснуть руку та бажають хорошого дня. На питання, чи не набридла йому така публічність, він розводить розводить руками і зазначає: «Іноді це, звісно, дратує, але сховатися практично неможливо, якщо ти народився і виріс у Мюнхені».

Ми сідаємо за вільний столик на літній терасі. Повз кафе неспішно, майже безшумно проїжджають велосипедисти і тролейбуси. Мюнхен як і раніше занурений в обідню сплячку. Швидко допивши свої еспресо, ми продовжуємо наш маршрут.

HALLE 2

На карті

Наступний пункт призначення – міський магазин бувших у застосуванні товарів Halle 2. Він знаходиться далеко від центру, але Бенні запевняє, що довга дорога не має бентежити справжніх дигерів. Дорога до Halle 2 сповнена несподіванок. Наприклад, посеред милих та вилизаних вулиць може вирости стрип-клуб або публічний дім, вчергове вказуючи на те, що Мюнхен – дійсно багатогранне місто.
 
Halle 2 – це, по суті, блошиний ринок під дахом. Тут є все: постери, стелажі з посудом та дрібницями для дому, крісла, старі дерев’яні столи. Бенджамін радить приходити сюди за рідкісними музичними знахідками: старі платівки возять до Halle 2 з усього міста.

Крім благородної екологічної місії, барахолка Halle 2 виконує роль альтернативи рекорд-шопам на зразок Public Possession і Optimal Records та може задовольнити майже всі потреби у сфері фолку, німецьких шлягерів, диско, соулу та класичної музики – усе за ціною від 50-ти центів до 2-х євро.

На карті

Augustiner Am Dom

На карті

Після виснажливої прогулянки по блошиному ринку ми все-таки вирішили піти у традиційну пивну залу. Augustiner Am Dom – це заклад у самому центрі Мюнхена, де ми сіли за великий стіл на літній терасі та замовили баварське пиво «Августинер», яке розливають виключно з дубових бочок. Ймовірно, саме тому тут нелегко пробратися крізь натовп.

«Так, це дуже туристичне місце, але незважаючи на це, Augustiner Am Dom популярний і серед місцевих. У них найкраще пиво і сосиски в місті», — розповідає Бенні. Однак пізніше зізнається, що від центрів пивної культури воліє триматись якнайдалі. «І навіть не питайте про Октоберфест. Для мешканців Мюнхена це справжня катастрофа».

Завершуючи наш день в цьому переповненому туристами місці, ми розуміємо, що Бенні – неупереджена та вільна людина, а його щирій любові до рідного міста не стане на заваді ні джентрифікація та ріст цін на нерухомість, ні засилля традиціоналізму в культурі та посилення впливу капіталізму.
 
Сам він зізнається, що в Мюнхені дійсно панує особлива атмосфера. Комусь вона може подобатися, а когось дратує і навіть спонукає покинути місто. Проте тільки не в його випадку.
«Років 15 тому люди масово переїжджали до Берліна, але тепер повертаються назад. Усе тому, що Мюнхен – це місто, в якому справді можна почуватись як удома».

На карті

Художник Аня Лекавски и ее визуальные работы для клуба Blitz

визуальное искусство

Единый разум группы Fazer

История