Знятий у Києві новий кліп Eartheater – автобіографічна історія біглої черниці

ФОТО: АРТЕМ НАДЬОЖИН
______

«Faith has no doubt» промовляє авант-поп співачка Eartheater в одному з рядків своєї пісні «Faith Consuming Hope». Як учасниця східно-православної секти, Александра в ранньому віці пройшла випробування вірою, строгими християнськими догмами, спокусами та обмеженнями. Трек «Faith Consuming Hope» з альбому «Phoenix: Flames Are Dew Upon My Skin» це катарсис для Eartheater, її інтимна сповідь. 


У грудні 2020 року Александра вперше відвідала Київ, щоб продовжити творчу рефлексію над всеосяжною силою віри. Саме тут пройшли зйомки відеокліпу «Faith Consuming Hope» під керівництвом режисера Елліота Пауера та української продюсерської компанії Radioaktive Film.


Сьогодні, у день прем’єри нового музичного відео, Eartheater вперше ділиться найсокровеннішим – історією трансформації, подолання особистих бар’єрів та возз’єднання з собою.

Знятий у Києві новий кліп Eartheater – автобіографічна історія біглої черниці

ФОТО: АРТЕМ НАДЬОЖИН
______

«Faith has no doubt» промовляє авант-поп співачка Eartheater в одному з рядків своєї пісні «Faith Consuming Hope». Як учасниця східно-православної секти, Александра в ранньому віці пройшла випробування вірою, строгими християнськими догмами, спокусами та обмеженнями. Трек «Faith Consuming Hope» з альбому «Phoenix: Flames Are Dew Upon My Skin» це катарсис для Eartheater, її інтимна сповідь. 


У грудні 2020 року Александра вперше відвідала Київ, щоб продовжити творчу рефлексію над всеосяжною силою віри. Саме тут пройшли зйомки відеокліпу «Faith Consuming Hope» під керівництвом режисера Елліота Пауера та української продюсерської компанії Radioaktive Film.


Сьогодні, у день прем’єри нового музичного відео, Eartheater вперше ділиться найсокровеннішим – історією трансформації, подолання особистих бар’єрів та возз’єднання з собою.

Знятий у Києві новий кліп Eartheater – автобіографічна історія біглої черниці

ФОТО: АРТЕМ НАДЬОЖИН
______

«Faith has no doubt» промовляє авант-поп співачка Eartheater в одному з рядків своєї пісні «Faith Consuming Hope». Як учасниця східно-православної секти, Александра в ранньому віці пройшла випробування вірою, строгими християнськими догмами, спокусами та обмеженнями. Трек «Faith Consuming Hope» з альбому «Phoenix: Flames Are Dew Upon My Skin» це катарсис для Eartheater, її інтимна сповідь. 


У грудні 2020 року Александра вперше відвідала Київ, щоб продовжити творчу рефлексію над всеосяжною силою віри. Саме тут пройшли зйомки відеокліпу «Faith Consuming Hope» під керівництвом режисера Елліота Пауера та української продюсерської компанії Radioaktive Film.


Сьогодні, у день прем’єри нового музичного відео, Eartheater вперше ділиться найсокровеннішим – історією трансформації, подолання особистих бар’єрів та возз’єднання з собою.

Знятий у Києві новий кліп Eartheater – автобіографічна історія біглої черниці

ФОТО: АРТЕМ НАДЬОЖИН
______

«Faith has no doubt» промовляє авант-поп співачка Eartheater в одному з рядків своєї пісні «Faith Consuming Hope». Як учасниця східно-православної секти, Александра в ранньому віці пройшла випробування вірою, строгими християнськими догмами, спокусами та обмеженнями. Трек «Faith Consuming Hope» з альбому «Phoenix: Flames Are Dew Upon My Skin» це катарсис для Eartheater, її інтимна сповідь. 


У грудні 2020 року Александра вперше відвідала Київ, щоб продовжити творчу рефлексію над всеосяжною силою віри. Саме тут пройшли зйомки відеокліпу «Faith Consuming Hope» під керівництвом режисера Елліота Пауера та української продюсерської компанії Radioaktive Film.


Сьогодні, у день прем’єри нового музичного відео, Eartheater вперше ділиться найсокровеннішим – історією трансформації, подолання особистих бар’єрів та возз’єднання з собою.

Знятий у Києві новий кліп Eartheater – автобіографічна історія біглої черниці

ФОТО: АРТЕМ НАДЬОЖИН
______

«Faith has no doubt» промовляє авант-поп співачка Eartheater в одному з рядків своєї пісні «Faith Consuming Hope». Як учасниця східно-православної секти, Александра в ранньому віці пройшла випробування вірою, строгими християнськими догмами, спокусами та обмеженнями. Трек «Faith Consuming Hope» з альбому «Phoenix: Flames Are Dew Upon My Skin» це катарсис для Eartheater, її інтимна сповідь. 


У грудні 2020 року Александра вперше відвідала Київ, щоб продовжити творчу рефлексію над всеосяжною силою віри. Саме тут пройшли зйомки відеокліпу «Faith Consuming Hope» під керівництвом режисера Елліота Пауера та української продюсерської компанії Radioaktive Film.


Сьогодні, у день прем’єри нового музичного відео, Eartheater вперше ділиться найсокровеннішим – історією трансформації, подолання особистих бар’єрів та возз’єднання з собою.

Знятий у Києві новий кліп Eartheater – автобіографічна історія біглої черниці

ФОТО: АРТЕМ НАДЬОЖИН
______

«Faith has no doubt» промовляє авант-поп співачка Eartheater в одному з рядків своєї пісні «Faith Consuming Hope». Як учасниця східно-православної секти, Александра в ранньому віці пройшла випробування вірою, строгими християнськими догмами, спокусами та обмеженнями. Трек «Faith Consuming Hope» з альбому «Phoenix: Flames Are Dew Upon My Skin» це катарсис для Eartheater, її інтимна сповідь. 


У грудні 2020 року Александра вперше відвідала Київ, щоб продовжити творчу рефлексію над всеосяжною силою віри. Саме тут пройшли зйомки відеокліпу «Faith Consuming Hope» під керівництвом режисера Елліота Пауера та української продюсерської компанії Radioaktive Film.


Сьогодні, у день прем’єри нового музичного відео, Eartheater вперше ділиться найсокровеннішим – історією трансформації, подолання особистих бар’єрів та возз’єднання з собою.

Як ситуація в США?

Доволі дивно, тому що робота начебто просувається, але в реальності усе стоїть на місці. Тож є певна суперечність. 


Утім, бачила, що в тебе останнім часом було досить багато зйомок.

Так, це правда. Крім зйомок у Нью-Йорку, я була в Лос-Анджелесі, де знімала відео для «Volcano». Там усе моє тіло вимазали «Пептобісмолом». Це густа рожева рідина, ліки для шлунку. Я знімалася, покрита цим рожевим слизом, на вершині гігантської чорної піщаної дюни. Вулканічний пісок утворюється в результаті сильних вітрів, які роз’їдають гірську породу після виверження, що відбулося там 10 000 років тому. Я постійно повторювала, що зйомки «Volcano» будуть легшими, ніж «Faith Consuming Hope», тому що у Києві дуже холодно, але працювати над «Volcano» було так само холодно, тому що пустеля вночі замерзає.     


Саме про це я й хотіла запитати в тебе. Цікаво, як проходили київські зйомки твого нового кліпу «Faith Consuming Hope».    

Це був перший раз від початку локдауну, коли я сіла в літак і взагалі куди-небудь поїхала. Відчуття були доволі сюрреалістичні.  


Чому ти вирішила поїхати так далеко – аж у Київ? Це було рішення режисера Елліота Пауера?

Елліот з’явився досить несподівано. Ми до цього ніколи не спілкувалися. Він просто сказав, що дуже хотів би зняти для мене кліп та зробити це в Києві разом з неймовірною продюсерською компанією Radioaktive Film. Я з обережністю впускаю когось у свій творчий світ, однак відразу зрозуміла, що він спокійний хлопець, котрий знає, як поводитись з артистами, тому й погодилася з ним працювати. До того ж він запропонував настільки високий рівень продакшену, що відмовитися було би безглуздям. Також він уже бував у Києві, де неодноразово працював з Radioaktive і у нього були продуктивні стосунки з компанією. Усе виглядало ідеально та захоплююче. 

Як ситуація в США?

Доволі дивно, тому що робота начебто просувається, але в реальності усе стоїть на місці. Тож є певна суперечність. 


Утім, бачила, що в тебе останнім часом було досить багато зйомок.

Так, це правда. Крім зйомок у Нью-Йорку, я була в Лос-Анджелесі, де знімала відео для «Volcano». Там усе моє тіло вимазали «Пептобісмолом». Це густа рожева рідина, ліки для шлунку. Я знімалася, покрита цим рожевим слизом, на вершині гігантської чорної піщаної дюни. Вулканічний пісок утворюється в результаті сильних вітрів, які роз’їдають гірську породу після виверження, що відбулося там 10 000 років тому. Я постійно повторювала, що зйомки «Volcano» будуть легшими, ніж «Faith Consuming Hope», тому що у Києві дуже холодно, але працювати над «Volcano» було так само холодно, тому що пустеля вночі замерзає.     


Саме про це я й хотіла запитати в тебе. Цікаво, як проходили київські зйомки твого нового кліпу «Faith Consuming Hope».    

Це був перший раз від початку локдауну, коли я сіла в літак і взагалі куди-небудь поїхала. Відчуття були доволі сюрреалістичні.  


Чому ти вирішила поїхати так далеко – аж у Київ? Це було рішення режисера Елліота Пауера?

Елліот з’явився досить несподівано. Ми до цього ніколи не спілкувалися. Він просто сказав, що дуже хотів би зняти для мене кліп та зробити це в Києві разом з неймовірною продюсерською компанією Radioaktive Film. Я з обережністю впускаю когось у свій творчий світ, однак відразу зрозуміла, що він спокійний хлопець, котрий знає, як поводитись з артистами, тому й погодилася з ним працювати. До того ж він запропонував настільки високий рівень продакшену, що відмовитися було би безглуздям. Також він уже бував у Києві, де неодноразово працював з Radioaktive і у нього були продуктивні стосунки з компанією. Усе виглядало ідеально та захоплююче. 

ФОТО: АРТЕМ НАДЬОЖИН

ФОТО: АРТЕМ НАДЬОЖИН

Коли він сказав, що хоче знімати у Києві, моє серце тьохнуло – я миттєво уявила собі, що це має бути історія про втечу. Можливо, це прозвучить банально, але те, що ця ідея несподівано постала голові, було фантастично. Здавалось ніби ноги самі вели мене вперед. Наче з мого пупка простягалася струна, за яку мене тягнули.     


Чому пропозиція зйомок у Києві здалась тобі такою особливою?

Мій батько з Москви, тож я росла серед багатьох росіян та українців. Моя найкраща подруга дитинства Соня народилася у Києві. Однак насамперед я подумала про мою маму та історію її шкільної подорожі в Київ 1975 року. Її виховували у дуже стриманій, стерильній англійській культурі, тож з раннього віку вона займалася духовними пошуками. У неї було важке дитинство, що також було пов’язано з її відчайдушним прагненням віднайти духовні силові поля, якщо можна так сказати. Їй було приблизно 15-16 років, коли вона туди поїхала, і хтось із її однокласників з України, сказав: «Давайте підемо на святкування Пасхи!» Тоді, у часи комунізму, церков діяло зовсім мало, але одну вони все-таки знайшли. Вона вистояла у Володимирському соборі усю 6-годинну нічну службу, здобувши фундаментальний досвід. Вважаю, що це проростило в ній насінину православ’я, і тепер вона віддана православна християнка, яка живе неподалік жіночого монастиря (грецького, але яке це має значення). Велику частину свого дитинства я провела в православних монастирях серед черниць. 


Вона часто розповідала мені цю історію, коли я була малою. Так Київ став частиною моєї дитячої міфології. І коли Елліот сказав, що ми зніматимемо там, уся ця ідея для відео сплила в моїй уяві. Це трохи непристойний кліп, хоча я вважаю, що він є своєрідною даниною красі церкви, якою я завжди захоплювалася, хоч і не визнавала її контролю. З точки зору моєї матері, воно, можливо, навіть богохульне, але історія у цьому кліпі священна і важлива для мене, хоча й закріплює за мною репутацію диявольської дитини в очах побожних друзів моєї матері.

Коли він сказав, що хоче знімати у Києві, моє серце тьохнуло – я миттєво уявила собі, що це має бути історія про втечу. Можливо, це прозвучить банально, але те, що ця ідея несподівано постала голові, було фантастично. Здавалось ніби ноги самі вели мене вперед. Наче з мого пупка простягалася струна, за яку мене тягнули.     


Чому пропозиція зйомок у Києві здалась тобі такою особливою?

Мій батько з Москви, тож я росла серед багатьох росіян та українців. Моя найкраща подруга дитинства Соня народилася у Києві. Однак насамперед я подумала про мою маму та історію її шкільної подорожі в Київ 1975 року. Її виховували у дуже стриманій, стерильній англійській культурі, тож з раннього віку вона займалася духовними пошуками. У неї було важке дитинство, що також було пов’язано з її відчайдушним прагненням віднайти духовні силові поля, якщо можна так сказати. Їй було приблизно 15-16 років, коли вона туди поїхала, і хтось із її однокласників з України, сказав: «Давайте підемо на святкування Пасхи!» Тоді, у часи комунізму, церков діяло зовсім мало, але одну вони все-таки знайшли. Вона вистояла у Володимирському соборі усю 6-годинну нічну службу, здобувши фундаментальний досвід. Вважаю, що це проростило в ній насінину православ’я, і тепер вона віддана православна християнка, яка живе неподалік жіночого монастиря (грецького, але яке це має значення). Велику частину свого дитинства я провела в православних монастирях серед черниць. 


Вона часто розповідала мені цю історію, коли я була малою. Так Київ став частиною моєї дитячої міфології. І коли Елліот сказав, що ми зніматимемо там, уся ця ідея для відео сплила в моїй уяві. Це трохи непристойний кліп, хоча я вважаю, що він є своєрідною даниною красі церкви, якою я завжди захоплювалася, хоч і не визнавала її контролю. З точки зору моєї матері, воно, можливо, навіть богохульне, але історія у цьому кліпі священна і важлива для мене, хоча й закріплює за мною репутацію диявольської дитини в очах побожних друзів моєї матері.

ФОТО: АРТЕМ НАДЬОЖИН
ФОТО: АРТЕМ НАДЬОЖИН
Як ти хотіла відобразити цю історію у відео? Яким був ваш із Елліотом підхід до сценарію?

Я хочу, щоб моя робота була відкритим та невичерпним джерелом асоціацій. Я завжди відчуваю стільки всього водночас, що моїм завданням є не обмежувати складність, а радше проявити у ній свою сутність. Я хотіла знайти влучний та елегантний спосіб об’єднати усі ці стани буття. Ми прагнули вмістити у відео всі елементи досконалості суперзірки та звабливості моди, але не тільки це. Ми хотіли створити відчуття наче це позачасова кінокласика. Ми хотіли викликати сльози та незабутні враження. Не сумніваюся, що нам вдалося.    


Елліот спочатку запропонував, щоб у відео я була одночасно Самсоном і Далілою (біблійні персонажі, - прим. ред.). Він також вибудовував сцени як різні етапи життя, включно із загробним життям. Його відчуття лише доповнювали усе, що я відчувала під час кожної сцени.


Коли я уявляла відео, то хотіла, щоб рожева сукня виражала найчистішу сутність невинності, яку нізащо не змінить ні 78-річна незаймана черниця, ні демонічна нічна спокусниця. Невагома танцівниця у рожевій сукні – це константа. Можливо, саме її звуть «Віра».

Як ти хотіла відобразити цю історію у відео? Яким був ваш із Елліотом підхід до сценарію?

Я хочу, щоб моя робота була відкритим та невичерпним джерелом асоціацій. Я завжди відчуваю стільки всього водночас, що моїм завданням є не обмежувати складність, а радше проявити у ній свою сутність. Я хотіла знайти влучний та елегантний спосіб об’єднати усі ці стани буття. Ми прагнули вмістити у відео всі елементи досконалості суперзірки та звабливості моди, але не тільки це. Ми хотіли створити відчуття наче це позачасова кінокласика. Ми хотіли викликати сльози та незабутні враження. Не сумніваюся, що нам вдалося.    


Елліот спочатку запропонував, щоб у відео я була одночасно Самсоном і Далілою (біблійні персонажі, - прим. ред.). Він також вибудовував сцени як різні етапи життя, включно із загробним життям. Його відчуття лише доповнювали усе, що я відчувала під час кожної сцени.


Коли я уявляла відео, то хотіла, щоб рожева сукня виражала найчистішу сутність невинності, яку нізащо не змінить ні 78-річна незаймана черниця, ні демонічна нічна спокусниця. Невагома танцівниця у рожевій сукні – це константа. Можливо, саме її звуть «Віра».

ФОТО: АРТЕМ НАДЬОЖИН
ФОТО: АРТЕМ НАДЬОЖИН
Естетика та сюжетна лінія у кліпі справді дуже органічно скомбіновані.

Авжеж, весь цей досвід був дуже глибокий, і здавалося ніби його джерелом була якась зовнішня сила. Я стала почуватися як вдома у момент, коли прибула. Я ніби зависла у товщі сірого повітря. Я роздивлялася, як небо приземляється на будівлі. Верх і низ спіталися докупи. Усе було покрите прозорим шаром льоду, так наче місто занурили у скло! Було так слизько, що мені довелося знову вчитися ходити. Специфічна сірість речей і, звичайно, слизький шар криги під ногами! Я, безумовно, відчула зв’язок із містом. Так, мене справді заворожило це магічне місто.  


Чи був у вас мудборд або інші референси? Якою була кінцева мета з точки зору настрою/атмосфери, яку ви намагалися створити?

Так, Елліот зробив добірку референсів, але відверто кажучи, я на неї особливо не зважала. Правильний настрій сформувався миттєво, і це все що мало для мене значення. У добірці був кадр із фільму «Одержима», а саме зі сцени в підземному переході, яку я обіграла. 


Ми розвідали локацію та провели репетицію у день перед зйомками, а примірку – у день перед моїм вильотом. Саме під час таких зустрічей твориться основна магія. Я досить байдужа до мудбордів. Я детально розповіла Лі, які елементи хотілось би поєднати, тобто вербально пояснила їй, чого прагну. Я ніколи не засновую свою роботу на тому, що вже було зроблено. Я знала, що найважливіше – просто бути в Києві й виразити свою істину під музику.

Естетика та сюжетна лінія у кліпі справді дуже органічно скомбіновані.

Авжеж, весь цей досвід був дуже глибокий, і здавалося ніби його джерелом була якась зовнішня сила. Я стала почуватися як вдома у момент, коли прибула. Я ніби зависла у товщі сірого повітря. Я роздивлялася, як небо приземляється на будівлі. Верх і низ спіталися докупи. Усе було покрите прозорим шаром льоду, так наче місто занурили у скло! Було так слизько, що мені довелося знову вчитися ходити. Специфічна сірість речей і, звичайно, слизький шар криги під ногами! Я, безумовно, відчула зв’язок із містом. Так, мене справді заворожило це магічне місто.  


Чи був у вас мудборд або інші референси? Якою була кінцева мета з точки зору настрою/атмосфери, яку ви намагалися створити?

Так, Елліот зробив добірку референсів, але відверто кажучи, я на неї особливо не зважала. Правильний настрій сформувався миттєво, і це все що мало для мене значення. У добірці був кадр із фільму «Одержима», а саме зі сцени в підземному переході, яку я обіграла. 


Ми розвідали локацію та провели репетицію у день перед зйомками, а примірку – у день перед моїм вильотом. Саме під час таких зустрічей твориться основна магія. Я досить байдужа до мудбордів. Я детально розповіла Лі, які елементи хотілось би поєднати, тобто вербально пояснила їй, чого прагну. Я ніколи не засновую свою роботу на тому, що вже було зроблено. Я знала, що найважливіше – просто бути в Києві й виразити свою істину під музику.

ФОТО: АРТЕМ НАДЬОЖИН

ФОТО: АРТЕМ НАДЬОЖИН

Найперше, що спадає на думку, – це частина відео, де ти одягнена у червоний латексний плащ у метро. Хто відповідав за стиль і сценографію? 

Елліот взяв на себе пошук локацій, а ми з Лі Кристмас – стиль. Лі була на висоті – вона знайшла червоний плащ. Червоний латексний плащ був моєю давньою мрією. Не думала, що вона збудеться у цьому кліпі, але сталося саме так. У плащі були прорізи, що йшли вгору до пахв і далі – аж до спини, а рукави під латексом були в’язані. Я думаю, це дуже вдале протиставлення, представлене у відео, – комфортний, завжди актуальний в’язаний светр і сексуальний слизький мокрий латекс, PVC, чи як його в біса називають? 


І знаєте, що я помітила після завершення монтажу? У пісні є цей вибуховий біт, який я обожнюю. Звучить ніби взяли драм-машину, і розклали «бочку» на 64 удари, і вона звучить наче неперервний вогонь. Після повороту камери в метро перед об’єктивом постають колони та люстри і звучить «трррррр», так ніби кожна колона виростає з барабанного удару. Для мене дуже важливо те, як це репрезентується у звуці й образі та як вони сходяться. 


У музичних відео завжди можна ставити масштабні цілі, мати чудові ідеї та великі бюджети, але зрештою вони не виглядатимуть так, як звучать. Це те, що постійно вислизає; люди про це забувають.

Найперше, що спадає на думку, – це частина відео, де ти одягнена у червоний латексний плащ у метро. Хто відповідав за стиль і сценографію? 

Елліот взяв на себе пошук локацій, а ми з Лі Кристмас – стиль. Лі була на висоті – вона знайшла червоний плащ. Червоний латексний плащ був моєю давньою мрією. Не думала, що вона збудеться у цьому кліпі, але сталося саме так. У плащі були прорізи, що йшли вгору до пахв і далі – аж до спини, а рукави під латексом були в’язані. Я думаю, це дуже вдале протиставлення, представлене у відео, – комфортний, завжди актуальний в’язаний светр і сексуальний слизький мокрий латекс, PVC, чи як його в біса називають? 


І знаєте, що я помітила після завершення монтажу? У пісні є цей вибуховий біт, який я обожнюю. Звучить ніби взяли драм-машину, і розклали «бочку» на 64 удари, і вона звучить наче неперервний вогонь. Після повороту камери в метро перед об’єктивом постають колони та люстри і звучить «трррррр», так ніби кожна колона виростає з барабанного удару. Для мене дуже важливо те, як це репрезентується у звуці й образі та як вони сходяться. 


У музичних відео завжди можна ставити масштабні цілі, мати чудові ідеї та великі бюджети, але зрештою вони не виглядатимуть так, як звучать. Це те, що постійно вислизає; люди про це забувають.

ФОТО: АРТЕМ НАДЬОЖИН

ФОТО: АРТЕМ НАДЬОЖИН

Як щодо символізму інших костюмів?

Елліот хотів, щоб історія у кліпі розвивалася протягом кількох життєвих етапів. Наприклад, чорна сукня означала «потойбічне життя». Йдеться про той світ, тому виглядає досить пекельно. Червоний плащ для мене – «лава», кров. А далі йде зелене зміїне бікіні. Це ящірка? Чи орхідея? Це венерина мухоловка. Це, безумовно, перший треповий момент у пісні, і в мене буквально венерина мухоловка на горлі у відео. І рожева сукня… Вона така прекрасна! Я думаю про цей контраст між одягом черниці та легкою безсоромністю, дитячою рожевою сукнею з рюшами. Він вимальовує перед нами цілий спектр значень. Я цим дуже задоволена. 


А герої відео? Як вони поєднуються із сюжетом кліпу?

Здається, це вперше я працювала зі справжніми акторами та певним наративом. По-перше, ти Майя. Ти нагадуєш мені про сім’ю мого батька з Сибіру. Є щось таке в твоїх очах. Цікаво також, що профіль Тані, іншої молодої черниці, майже ідентичний моєму. Вона виглядала як моя молодша копія. 


І цікавий збіг! Пам’ятаєте собор, де була моя мама, – святого Володимира? Хлопця, який поклоняється мені у кліпі, звати Володимир. Божевілля! Він, до того ж, дуже милий та усміхнений хлопець. Він не міг сказати ні слова англійською, але ми одне одного розуміли. Ми перезнімали сцену з ним, мабуть, 50 разів, але він був такий терплячий! І Наташа теж! Така гарна, сильна і приємна жінка. Важливо було представити у кліпі людей різного віку.

Як щодо символізму інших костюмів?

Елліот хотів, щоб історія у кліпі розвивалася протягом кількох життєвих етапів. Наприклад, чорна сукня означала «потойбічне життя». Йдеться про той світ, тому виглядає досить пекельно. Червоний плащ для мене – «лава», кров. А далі йде зелене зміїне бікіні. Це ящірка? Чи орхідея? Це венерина мухоловка. Це, безумовно, перший треповий момент у пісні, і в мене буквально венерина мухоловка на горлі у відео. І рожева сукня… Вона така прекрасна! Я думаю про цей контраст між одягом черниці та легкою безсоромністю, дитячою рожевою сукнею з рюшами. Він вимальовує перед нами цілий спектр значень. Я цим дуже задоволена. 


А герої відео? Як вони поєднуються із сюжетом кліпу?

Здається, це вперше я працювала зі справжніми акторами та певним наративом. По-перше, ти Майя. Ти нагадуєш мені про сім’ю мого батька з Сибіру. Є щось таке в твоїх очах. Цікаво також, що профіль Тані, іншої молодої черниці, майже ідентичний моєму. Вона виглядала як моя молодша копія. 


І цікавий збіг! Пам’ятаєте собор, де була моя мама, – святого Володимира? Хлопця, який поклоняється мені у кліпі, звати Володимир. Божевілля! Він, до того ж, дуже милий та усміхнений хлопець. Він не міг сказати ні слова англійською, але ми одне одного розуміли. Ми перезнімали сцену з ним, мабуть, 50 разів, але він був такий терплячий! І Наташа теж! Така гарна, сильна і приємна жінка. Важливо було представити у кліпі людей різного віку.

ФОТО: АРТЕМ НАДЬОЖИН

ФОТО: АРТЕМ НАДЬОЖИН

Ідея руйнування – помітний аспект альбому та кліпу. Чим для тебе є деструкція? Чи протиставляєш ти її позитивному процесу зцілення?

Руйнування, очевидно, невіддільне від створення. Усі народжуються, якщо не через розрив піхви, то через розріз живота. Стагнація не залишає простору для зростання. Мене справді оживляє можливість провокувати себе, порушувати власний спокій та загравати з історіями і табу моїх батьків. Чомусь ця поведінка вважається деструктивною. Думаю, багатьох це відео може спантеличити, і це нормально. Образ черниці та православної догми, що зіштовхується з домінантною, агресивною сексуальною енергією, ілюструє певну тектонічну напругу, яку я намагаюсь обіграти. Це також дещо дуже особисте, адже зрештою найважливіше, що треба пам’ятати, – я у росла серед усього цього лайна, тому в цьому кліпі я деформую не лише естетику. Важко виразити усю делікатність того, наскільки це глибокий для мене досвід.     


Як ти почуваєшся, розповідаючи усе це публічно? Розкриваючи свою історію з такою відвертістю? 

Я буквально відчуваю стільки думок; я могла б написати про це книжку. Я часто думаю про поняття «пожертви» – воно релігійне, чи не так? Чи справді вона священна, чи той, хто жертвує себе культу, сам наділяє її святістю? Я обігрую саме цей обмін – те, що мені так наполегливо втовкмачували, коли я була дитиною, тож я ніби розплутую усе це лайно. Це основне в альбомі загалом та в пісні «Faith Consuming Hope». У назві я запитую, яка різниця між вірою і надією? Віра не передбачає сумніву; віра нескінченна і неперервна. А надія – це невеликий розрив, який її підточує: «Я надіюся, що це станеться», а це означає, що може й не станеться. Це наче змія, що пожирає сама себе. Одне підживлює інше. І це показано у кліпі: сестра, що присвятила себе культу для того, щоб і їй поклонялися, адже таке її покликання. Це і є святість.

Ідея руйнування – помітний аспект альбому та кліпу. Чим для тебе є деструкція? Чи протиставляєш ти її позитивному процесу зцілення?

Руйнування, очевидно, невіддільне від створення. Усі народжуються, якщо не через розрив піхви, то через розріз живота. Стагнація не залишає простору для зростання. Мене справді оживляє можливість провокувати себе, порушувати власний спокій та загравати з історіями і табу моїх батьків. Чомусь ця поведінка вважається деструктивною. Думаю, багатьох це відео може спантеличити, і це нормально. Образ черниці та православної догми, що зіштовхується з домінантною, агресивною сексуальною енергією, ілюструє певну тектонічну напругу, яку я намагаюсь обіграти. Це також дещо дуже особисте, адже зрештою найважливіше, що треба пам’ятати, – я у росла серед усього цього лайна, тому в цьому кліпі я деформую не лише естетику. Важко виразити усю делікатність того, наскільки це глибокий для мене досвід.     


Як ти почуваєшся, розповідаючи усе це публічно? Розкриваючи свою історію з такою відвертістю? 

Я буквально відчуваю стільки думок; я могла б написати про це книжку. Я часто думаю про поняття «пожертви» – воно релігійне, чи не так? Чи справді вона священна, чи той, хто жертвує себе культу, сам наділяє її святістю? Я обігрую саме цей обмін – те, що мені так наполегливо втовкмачували, коли я була дитиною, тож я ніби розплутую усе це лайно. Це основне в альбомі загалом та в пісні «Faith Consuming Hope». У назві я запитую, яка різниця між вірою і надією? Віра не передбачає сумніву; віра нескінченна і неперервна. А надія – це невеликий розрив, який її підточує: «Я надіюся, що це станеться», а це означає, що може й не станеться. Це наче змія, що пожирає сама себе. Одне підживлює інше. І це показано у кліпі: сестра, що присвятила себе культу для того, щоб і їй поклонялися, адже таке її покликання. Це і є святість.