Pelada: підірвати реальність

TEXT: ТАНЯ ВОЙТКО
PHOTO: ЛІЗА КІН
______

Дует Pelada – супергерої сучасної електронної сцени. Озброєні експресивним вокалом, мелодійністю чиказького хаусу, брутальністю брейкбіту й детройтського техно, Кріс Варгас і Тобіас Рохман перетворюють музику в маніфест, а танцпол – у простір абсолютного вільнодумства. У своїх текстах монреальський дует висвітлює гендерну тематику, проблеми сексуальних домагань та насильства, капіталізму і влади – усе, що формує сучасний соціально-політичний порядок денний.  


Pelada переконані, що їхня музика допомагає людям пережити катарсис, у чому ми переконалися самі. На одному з концертів дуету в Berghain під час вечірки лейблу PAN ми зрозуміли, що Тобіас і Кріс не намагаються втекти від реальності, а пропонують стикнутися із нею віч-на-віч, закликаючи публіку звільнитися і власноручно вибити ґрунт з-під ніг у будь-яких стереотипів.

Pelada: підірвати реальність

TEXT: ТАНЯ ВОЙТКО
PHOTO: ЛІЗА КІН
______

Дует Pelada – супергерої сучасної електронної сцени. Озброєні експресивним вокалом, мелодійністю чиказького хаусу, брутальністю брейкбіту й детройтського техно, Кріс Варгас і Тобіас Рохман перетворюють музику в маніфест, а танцпол – у простір абсолютного вільнодумства. У своїх текстах монреальський дует висвітлює гендерну тематику, проблеми сексуальних домагань та насильства, капіталізму і влади – усе, що формує сучасний соціально-політичний порядок денний.  


Pelada переконані, що їхня музика допомагає людям пережити катарсис, у чому ми переконалися самі. На одному з концертів дуету в Berghain під час вечірки лейблу PAN ми зрозуміли, що Тобіас і Кріс не намагаються втекти від реальності, а пропонують стикнутися із нею віч-на-віч, закликаючи публіку звільнитися і власноручно вибити ґрунт з-під ніг у будь-яких стереотипів.

Pelada: підірвати реальність

TEXT: ТАНЯ ВОЙТКО
PHOTO: ЛІЗА КІН
______

Дует Pelada – супергерої сучасної електронної сцени. Озброєні експресивним вокалом, мелодійністю чиказького хаусу, брутальністю брейкбіту й детройтського техно, Кріс Варгас і Тобіас Рохман перетворюють музику в маніфест, а танцпол – у простір абсолютного вільнодумства. У своїх текстах монреальський дует висвітлює гендерну тематику, проблеми сексуальних домагань та насильства, капіталізму і влади – усе, що формує сучасний соціально-політичний порядок денний.  


Pelada переконані, що їхня музика допомагає людям пережити катарсис, у чому ми переконалися самі. На одному з концертів дуету в Berghain під час вечірки лейблу PAN ми зрозуміли, що Тобіас і Кріс не намагаються втекти від реальності, а пропонують стикнутися із нею віч-на-віч, закликаючи публіку звільнитися і власноручно вибити ґрунт з-під ніг у будь-яких стереотипів.

Pelada: підірвати реальність

TEXT: ТАНЯ ВОЙТКО
PHOTO: ЛІЗА КІН
______

Дует Pelada – супергерої сучасної електронної сцени. Озброєні експресивним вокалом, мелодійністю чиказького хаусу, брутальністю брейкбіту й детройтського техно, Кріс Варгас і Тобіас Рохман перетворюють музику в маніфест, а танцпол – у простір абсолютного вільнодумства. У своїх текстах монреальський дует висвітлює гендерну тематику, проблеми сексуальних домагань та насильства, капіталізму і влади – усе, що формує сучасний соціально-політичний порядок денний.  


Pelada переконані, що їхня музика допомагає людям пережити катарсис, у чому ми переконалися самі. На одному з концертів дуету в Berghain під час вечірки лейблу PAN ми зрозуміли, що Тобіас і Кріс не намагаються втекти від реальності, а пропонують стикнутися із нею віч-на-віч, закликаючи публіку звільнитися і власноручно вибити ґрунт з-під ніг у будь-яких стереотипів.

Pelada: підірвати реальність

TEXT: ТАНЯ ВОЙТКО
PHOTO: ЛІЗА КІН
______

Дует Pelada – супергерої сучасної електронної сцени. Озброєні експресивним вокалом, мелодійністю чиказького хаусу, брутальністю брейкбіту й детройтського техно, Кріс Варгас і Тобіас Рохман перетворюють музику в маніфест, а танцпол – у простір абсолютного вільнодумства. У своїх текстах монреальський дует висвітлює гендерну тематику, проблеми сексуальних домагань та насильства, капіталізму і влади – усе, що формує сучасний соціально-політичний порядок денний.  


Pelada переконані, що їхня музика допомагає людям пережити катарсис, у чому ми переконалися самі. На одному з концертів дуету в Berghain під час вечірки лейблу PAN ми зрозуміли, що Тобіас і Кріс не намагаються втекти від реальності, а пропонують стикнутися із нею віч-на-віч, закликаючи публіку звільнитися і власноручно вибити ґрунт з-під ніг у будь-яких стереотипів.

Pelada: підірвати реальність

TEXT: ТАНЯ ВОЙТКО
PHOTO: ЛІЗА КІН
______

Дует Pelada – супергерої сучасної електронної сцени. Озброєні експресивним вокалом, мелодійністю чиказького хаусу, брутальністю брейкбіту й детройтського техно, Кріс Варгас і Тобіас Рохман перетворюють музику в маніфест, а танцпол – у простір абсолютного вільнодумства. У своїх текстах монреальський дует висвітлює гендерну тематику, проблеми сексуальних домагань та насильства, капіталізму і влади – усе, що формує сучасний соціально-політичний порядок денний.  


Pelada переконані, що їхня музика допомагає людям пережити катарсис, у чому ми переконалися самі. На одному з концертів дуету в Berghain під час вечірки лейблу PAN ми зрозуміли, що Тобіас і Кріс не намагаються втекти від реальності, а пропонують стикнутися із нею віч-на-віч, закликаючи публіку звільнитися і власноручно вибити ґрунт з-під ніг у будь-яких стереотипів.

Вашу творчість часто характеризують як нову протестну музику. Чи ви особисто співвідносите себе з такою характеристикою? 

Кріс Варґас: Не знаю, що саме називають новою протестною музикою, можу лише сказати, що у мене досить прямолінійна манера у написанні текстів. Мої слова – це протест проти певних ідей, і разом з Тобіасом ми вибудовуємо переконливі та рішучі композиції, в яких виражаємо, ким ми є у конкретний момент. Я вважаю, що коли протестуєте, потрібно бути відвертими, і в наших піснях я намагаюся виражати прямоту і завзяття.    


Тобіас Рохман: Наша головна ідея – якщо кричиш на когось, то кричи недарма. Ми не хочемо застосовувати естетику екстреності без наявності у нас екстреного повідомлення. Думаю, ти мене розумієш. Ми живемо у світі, який дуже швидко змінюється, і це багато кого бентежить і тривожить. Є дуже багато проблем. Сучасна молодь значно більше занепокоєна навколишнім середовищем, ніж попередні покоління. Вони усвідомлюють, що у нас є десять років, згідно з IPSS, щоб позбутися викидів вуглецю і зупинити катастрофічне нагрівання планети. Тож це та передумова, від якої всі відштовхуються.

Вашу творчість часто характеризують як нову протестну музику. Чи ви особисто співвідносите себе з такою характеристикою? 

Кріс Варґас: Не знаю, що саме називають новою протестною музикою, можу лише сказати, що у мене досить прямолінійна манера у написанні текстів. Мої слова – це протест проти певних ідей, і разом з Тобіасом ми вибудовуємо переконливі та рішучі композиції, в яких виражаємо, ким ми є у конкретний момент. Я вважаю, що коли протестуєте, потрібно бути відвертими, і в наших піснях я намагаюся виражати прямоту і завзяття.    


Тобіас Рохман: Наша головна ідея – якщо кричиш на когось, то кричи недарма. Ми не хочемо застосовувати естетику екстреності без наявності у нас екстреного повідомлення. Думаю, ти мене розумієш. Ми живемо у світі, який дуже швидко змінюється, і це багато кого бентежить і тривожить. Є дуже багато проблем. Сучасна молодь значно більше занепокоєна навколишнім середовищем, ніж попередні покоління. Вони усвідомлюють, що у нас є десять років, згідно з IPSS, щоб позбутися викидів вуглецю і зупинити катастрофічне нагрівання планети. Тож це та передумова, від якої всі відштовхуються.

Одні б’ють тривогу, інші протестують на вулицях, а хтось намагається приймати закони – у кожного своя роль, і я думаю, що активізм – це цілий спектр. Головне – це почати долучатися до дискусії.

Одні б’ють тривогу, інші протестують на вулицях, а хтось намагається приймати закони – у кожного своя роль, і я думаю, що активізм – це цілий спектр. Головне – це почати долучатися до дискусії.

Вважаю також, що люди, які приходять нас послухати, переживають багато фрустрації та тривоги. Можливо, вони потребують певного катарсису, і ми здатні їм це забезпечити.    


Щодо катарсису, чи вважаєте ви, що клуб або танцпол є підходящим місцем для такого досвіду? 

Т: Чим більше я про це думаю, тим більше переконуюсь, що так – це саме те місце. В часи, коли люди почуваються відчуженими через соціальні мережі та цифрові технології, реальні простори, де можна зустрітися і розділити спільний досвід є життєво необхідними. Те, що у клубі можна пережити момент, коли ти оточений реальними людьми у реальному часі, робить його підходящим місцем для політики, для спільноти. Мабуть, для нас – людей, не вписаних у соціальні норми – клуб є прекрасним місцем.


К: Я багато говорю про жертв зґвалтування, сексизм, мачизм – речі, які зараз на слуху і які стосуються багатьох присутніх у публічному просторі. Тож нічого нового на ці теми я сказати не можу; я лише намагаюся їх оприявнити на танцполі – місці, де постійно розмиваються конвенції та межі. Багатьом людям цей простір може здатися дивним, але для інших він цілком сприятливий. Він завжди притягує незнайомців, котрим там може й не місце, але саме так утворюється арена для діалогу.

Вважаю також, що люди, які приходять нас послухати, переживають багато фрустрації та тривоги. Можливо, вони потребують певного катарсису, і ми здатні їм це забезпечити.    


Щодо катарсису, чи вважаєте ви, що клуб або танцпол є підходящим місцем для такого досвіду? 

Т: Чим більше я про це думаю, тим більше переконуюсь, що так – це саме те місце. В часи, коли люди почуваються відчуженими через соціальні мережі та цифрові технології, реальні простори, де можна зустрітися і розділити спільний досвід є життєво необхідними. Те, що у клубі можна пережити момент, коли ти оточений реальними людьми у реальному часі, робить його підходящим місцем для політики, для спільноти. Мабуть, для нас – людей, не вписаних у соціальні норми – клуб є прекрасним місцем.


К: Я багато говорю про жертв зґвалтування, сексизм, мачизм – речі, які зараз на слуху і які стосуються багатьох присутніх у публічному просторі. Тож нічого нового на ці теми я сказати не можу; я лише намагаюся їх оприявнити на танцполі – місці, де постійно розмиваються конвенції та межі. Багатьом людям цей простір може здатися дивним, але для інших він цілком сприятливий. Він завжди притягує незнайомців, котрим там може й не місце, але саме так утворюється арена для діалогу.

Кріс, у своїй ліриці ти висвітлюєш доволі жорсткі, часом жахливі теми. Виражати свої почуття на папері, коли пишеш текти – це одне, а виконувати на сцені – зовсім інше. Як ти готуєшся до такого чесного діалогу? Звідки береться уся ця енергія, за якою ми згодом спостерігаємо?

К: Розумію, що відкрита розмова про сексуальне насильство може для багатьох стати тригером, але я добре знаю, що навколо цього існує стигма. Коли у «Habla Tu Verdad» я промовляю «розкажи свою істину», то це тому, що розповідь про свій досвід зґвалтування колись додала мені наснаги. Мене відразу прийняло багато людей, які у приватних повідомленнях поділилися зі мною власним досвідом сексуального насильства. Не обманюватиму, така кількість інформації була для мене неочікуваною, і це було доволі приголомшливо, однак допомогло мені усвідомити, наскільки це правдиво – постати перед такою кількістю людей зі схожим або навіть гіршим досвідом. Реальність така, що це відбувається аж надто часто, після чого на плечі «жертви» звалюється сором та пригнічення за кожної спроби про це говорити публічно або приватно. Говорити – це спосіб визволення, і ми повинні забезпечити час і простір, співчуття і підтримку людям, які цього потребують. Натомість, суспільство радше не хоче, щоб його турбували подібними розмовами.

Неймовірно абсурдним є те, наскільки важко довести в суді факт зґвалтування. Я думаю, що не слід навіть припускати, що цього не сталося хоча б із кимось із вашого близького оточення, тому що ми навчені й пристосовані до того, щоб про це не говорити; ми також звикли до того, що нас не чують або нам не вірять. До того ж, необхідно зважати на те, що коли транс-жінки або секс-працівниці заявляють про зґвалтування, гетеронормативне патріархальне суспільство чинить щодо них ще більше насильства за допомогою опресивних бінарних уявлень про гендер. 

Кріс, у своїй ліриці ти висвітлюєш доволі жорсткі, часом жахливі теми. Виражати свої почуття на папері, коли пишеш текти – це одне, а виконувати на сцені – зовсім інше. Як ти готуєшся до такого чесного діалогу? Звідки береться уся ця енергія, за якою ми згодом спостерігаємо?

К: Розумію, що відкрита розмова про сексуальне насильство може для багатьох стати тригером, але я добре знаю, що навколо цього існує стигма. Коли у «Habla Tu Verdad» я промовляю «розкажи свою істину», то це тому, що розповідь про свій досвід зґвалтування колись додала мені наснаги. Мене відразу прийняло багато людей, які у приватних повідомленнях поділилися зі мною власним досвідом сексуального насильства. Не обманюватиму, така кількість інформації була для мене неочікуваною, і це було доволі приголомшливо, однак допомогло мені усвідомити, наскільки це правдиво – постати перед такою кількістю людей зі схожим або навіть гіршим досвідом. Реальність така, що це відбувається аж надто часто, після чого на плечі «жертви» звалюється сором та пригнічення за кожної спроби про це говорити публічно або приватно. Говорити – це спосіб визволення, і ми повинні забезпечити час і простір, співчуття і підтримку людям, які цього потребують. Натомість, суспільство радше не хоче, щоб його турбували подібними розмовами.

Неймовірно абсурдним є те, наскільки важко довести в суді факт зґвалтування. Я думаю, що не слід навіть припускати, що цього не сталося хоча б із кимось із вашого близького оточення, тому що ми навчені й пристосовані до того, щоб про це не говорити; ми також звикли до того, що нас не чують або нам не вірять. До того ж, необхідно зважати на те, що коли транс-жінки або секс-працівниці заявляють про зґвалтування, гетеронормативне патріархальне суспільство чинить щодо них ще більше насильства за допомогою опресивних бінарних уявлень про гендер. 

Я хочу сказати читач_кам або слухач_кам, що ви не одні. Зважайте на згубний вплив газлайтингу, коли ви відчуваєте власну провину або почуваєтеся у пастці через страх розповісти, або ще гірше – коли вам не вірять. Для мене особисто має велике значення те, що під час наших виступів ми створюємо простір, у якому за допомогою пісень можемо висловитися на ці теми.

Я хочу сказати читач_кам або слухач_кам, що ви не одні. Зважайте на згубний вплив газлайтингу, коли ви відчуваєте власну провину або почуваєтеся у пастці через страх розповісти, або ще гірше – коли вам не вірять. Для мене особисто має велике значення те, що під час наших виступів ми створюємо простір, у якому за допомогою пісень можемо висловитися на ці теми.

Тобто припускаю, що досвід катарсису звичний для тебе під час виконання, а не лише для вашої публіки.                 

К: Так, для мене викрикування цих речей є моментом катарсису, тому що не лише я про них думаю, не лише я відчуваю гнів і тривогу щодо цих проблем. І деколи я розпізнаю те саме у публіці, яка відповідає на мій крик. Коли вони хочуть кричати у відповідь. Я даю їм щось, а вони – мені. Саме на такий обмін я сподіваюся, коли люди почуваються звільненими в момент, коли я промовляю «FUCK».

Тобто припускаю, що досвід катарсису звичний для тебе під час виконання, а не лише для вашої публіки.                 

К: Так, для мене викрикування цих речей є моментом катарсису, тому що не лише я про них думаю, не лише я відчуваю гнів і тривогу щодо цих проблем. І деколи я розпізнаю те саме у публіці, яка відповідає на мій крик. Коли вони хочуть кричати у відповідь. Я даю їм щось, а вони – мені. Саме на такий обмін я сподіваюся, коли люди почуваються звільненими в момент, коли я промовляю «FUCK».

Перейматися соціальними проблемами важко, і це часто призводить до депресії, фрустрації та стресу. Чи ці відчуття тобі знайомі?

К: Так, час від часу я переживаю тривалу депресію через ПТСР, інколи відчуваю стрес, але я через це сильно не хвилююся. Я тепер умію розуміти своє тіло та поведінку і намагаюся їх аналізувати. Як людина, котра багато соціалізується, я потребую також багато часу на самоті. Найважче з цим під час турне, коли доводиться грати кожної ночі та зустрічатися з новими людьми. Утім, зустрічі зі спільнотами однодумців також приносять радість. 


Найбільш руйнівну депресію та тривогу ми відчували під час написання альбому через сумніви у собі та непевність. Тепер із цим покінчено і я пишаюся нашою роботою. В мені більше немає усієї цієї негативної енергії під час написання нового матеріалу. Я більше вірю у себе, Тобіаса і наш проект. Хочу, щоб проект розростався та еволюціонував.

Перейматися соціальними проблемами важко, і це часто призводить до депресії, фрустрації та стресу. Чи ці відчуття тобі знайомі?

К: Так, час від часу я переживаю тривалу депресію через ПТСР, інколи відчуваю стрес, але я через це сильно не хвилююся. Я тепер умію розуміти своє тіло та поведінку і намагаюся їх аналізувати. Як людина, котра багато соціалізується, я потребую також багато часу на самоті. Найважче з цим під час турне, коли доводиться грати кожної ночі та зустрічатися з новими людьми. Утім, зустрічі зі спільнотами однодумців також приносять радість. 


Найбільш руйнівну депресію та тривогу ми відчували під час написання альбому через сумніви у собі та непевність. Тепер із цим покінчено і я пишаюся нашою роботою. В мені більше немає усієї цієї негативної енергії під час написання нового матеріалу. Я більше вірю у себе, Тобіаса і наш проект. Хочу, щоб проект розростався та еволюціонував.

На вашу думку, які ще аспекти глобальної музичної сцени потребують змін? 

Т: Я б сказав, що музика часто буває надто стерильною. Музиканти заробляють небагато, вони схильні поступатися корпораціям, стрімінговим платформам. І це робить їхню музику ніби корпоративною. Люди інколи бояться від цього всього відсторонитися, тому коли бачать когось, хто не злякався, їх це захоплює і вони можуть відповісти цілком очікувано й одразу. Зараз люди часто змінюють власні способи написання пісень, щоб їх включали у плейлисти стрімінгових платформ. У цьому контексті важливо створювати щось менш відшліфоване і більш справжнє. Люди цінують таку сторонню виключену позицію, особливо коли бачать, що ти віриш у те, що робиш, і відповідають взаємністю. Ми хотіли би повернути такого роду етос. Ми далеко не перші й не останні, хто робить щось подібне, але наразі така наша позиція.

На вашу думку, які ще аспекти глобальної музичної сцени потребують змін? 

Т: Я б сказав, що музика часто буває надто стерильною. Музиканти заробляють небагато, вони схильні поступатися корпораціям, стрімінговим платформам. І це робить їхню музику ніби корпоративною. Люди інколи бояться від цього всього відсторонитися, тому коли бачать когось, хто не злякався, їх це захоплює і вони можуть відповісти цілком очікувано й одразу. Зараз люди часто змінюють власні способи написання пісень, щоб їх включали у плейлисти стрімінгових платформ. У цьому контексті важливо створювати щось менш відшліфоване і більш справжнє. Люди цінують таку сторонню виключену позицію, особливо коли бачать, що ти віриш у те, що робиш, і відповідають взаємністю. Ми хотіли би повернути такого роду етос. Ми далеко не перші й не останні, хто робить щось подібне, але наразі така наша позиція.

Також вважаю, що потрібно говорити про таке явище як капіталізм стеження, особливо коли багато людей бояться подібних розмов, тому що вони приносять їм дискомфорт. Можливо, вони бояться втратити лайки і фолловерів, але ми не повинні приймати всього, що нам пропонують, не беручи під сумнів.

Також вважаю, що потрібно говорити про таке явище як капіталізм стеження, особливо коли багато людей бояться подібних розмов, тому що вони приносять їм дискомфорт. Можливо, вони бояться втратити лайки і фолловерів, але ми не повинні приймати всього, що нам пропонують, не беручи під сумнів.

Варто розвивати власну силу волі, і я хотів би надихати людей до цього. Ми багато гастролювали та важко працювали протягом останніх п’яти років, і я думаю, що це сьогодні справді ефективний вид протесту – вийти в реальний світ і зайнятися реальними речами.

Так, відвертість - це саме те, чого бракує музичній індустрії. 

Т: У нас є треки тривалістю сім хвилин і довше, тобто ми не намагаємося підпорядковуватися алгоритмам. Ми відмовлялися від співпраці з багатьма лейблами, коли під час переговорів вони ставили нам певні неприйнятні для нас умови. Багато хто просив: «Чи не могли б ви записати пару пісень англійською?». Із PAN усе було по-іншому, оскільки ми прихильники цього лейблу й поважаємо багато їхніх релізів. Але ми чекали цілих п’ять років, щоб нарешті укласти угоду з лейблом, який би нас влаштовував і воно було того варте. Думаю, що ми зробили правильний вибір.

Варто розвивати власну силу волі, і я хотів би надихати людей до цього. Ми багато гастролювали та важко працювали протягом останніх п’яти років, і я думаю, що це сьогодні справді ефективний вид протесту – вийти в реальний світ і зайнятися реальними речами.

Так, відвертість - це саме те, чого бракує музичній індустрії. 

Т: У нас є треки тривалістю сім хвилин і довше, тобто ми не намагаємося підпорядковуватися алгоритмам. Ми відмовлялися від співпраці з багатьма лейблами, коли під час переговорів вони ставили нам певні неприйнятні для нас умови. Багато хто просив: «Чи не могли б ви записати пару пісень англійською?». Із PAN усе було по-іншому, оскільки ми прихильники цього лейблу й поважаємо багато їхніх релізів. Але ми чекали цілих п’ять років, щоб нарешті укласти угоду з лейблом, який би нас влаштовував і воно було того варте. Думаю, що ми зробили правильний вибір.

Яку дискусію потрібно розпочати в умовах ізоляції, пандемії та постпандемічних ландшафтів? Чи потребуємо ми радикального творчого реагування на це навіть більше, ніж будь-коли?

Т: Думаю, що радикальне творче реагування потрібне завжди. Давайте продовжувати створювати щось вартісне на маргінесі, якщо вже нас туди витіснили. Важливо бути відважними і йти проти течії, а також шукати підтримки для себе та артистів, які втілюють таку позицію. Митці утверджують альтернативну реальність, показуючи, яким міг би бути світ. Саме тому музика може надихати на зміни, а також надзвичайно швидко ширитися світом, тому що не потребує жодних академічних навичок для залучення у неї.

Яку дискусію потрібно розпочати в умовах ізоляції, пандемії та постпандемічних ландшафтів? Чи потребуємо ми радикального творчого реагування на це навіть більше, ніж будь-коли?

Т: Думаю, що радикальне творче реагування потрібне завжди. Давайте продовжувати створювати щось вартісне на маргінесі, якщо вже нас туди витіснили. Важливо бути відважними і йти проти течії, а також шукати підтримки для себе та артистів, які втілюють таку позицію. Митці утверджують альтернативну реальність, показуючи, яким міг би бути світ. Саме тому музика може надихати на зміни, а також надзвичайно швидко ширитися світом, тому що не потребує жодних академічних навичок для залучення у неї.

Для нас важливо послідовно казати правду. Говорити щось і відстоювати наші слова. Ми не можемо підтримувати лівий рух без образу чогось, що не просто суперечить тому, що ми вже маємо, а пропонує орієнтири для побудови чогось кращого. Саме тут фантазія та творчість стають неоціненними інструментами.

Для нас важливо послідовно казати правду. Говорити щось і відстоювати наші слова. Ми не можемо підтримувати лівий рух без образу чогось, що не просто суперечить тому, що ми вже маємо, а пропонує орієнтири для побудови чогось кращого. Саме тут фантазія та творчість стають неоціненними інструментами.

Можливо, декому це здасться очевидним, але я чую недостатньо бунтівних голосів. Ймовірно, що вони потонули або витіснились алгоритмами, тому ми вважали за доцільне створити проект, який би підсилив наш голос. Сьогодні як ніколи важливо не здаватися. Ми мусимо подивитися на світ по-іншому й проявити солідарність серед тих, хто борються, а також будувати коаліції. Ми маємо критично оцінити себе і суспільство та будувати діалог на основі здобутого розуміння. Говорити правду. Працювати з тим, що маємо. Залишатися сильними.

Можливо, декому це здасться очевидним, але я чую недостатньо бунтівних голосів. Ймовірно, що вони потонули або витіснились алгоритмами, тому ми вважали за доцільне створити проект, який би підсилив наш голос. Сьогодні як ніколи важливо не здаватися. Ми мусимо подивитися на світ по-іншому й проявити солідарність серед тих, хто борються, а також будувати коаліції. Ми маємо критично оцінити себе і суспільство та будувати діалог на основі здобутого розуміння. Говорити правду. Працювати з тим, що маємо. Залишатися сильними.